Гайморит більше відомий у медичних колах, як один із підвидів синуситу. Це запальний процес, який локалізується в гайморових пазухах (звідки й назва). Коли захворювання з гострого переходить у хронічний, у людини значно погіршується якість життя, вона постійно сфокусована на своїх відчуттях. Тому важливо швидко та своєчасно вилікувати недугу.
Хронічний гайморит — це запальний процес, який з’являється у верхньощелепній (гайморовій) пазусі та триває довше 12 тижнів. Захворювання може бути як одностороннім, так і двостороннім, на тактику лікування це особливо не впливає.
Часто це захворювання обумовлено наявністю риніту (бактеріального, вірусного чи навіть грибкового), у якому запалення поширюється на сусідні пазухи. Основний патофізіологічний момент розвитку хронічного гаймориту — закупорка каналу, що поєднує пазуху з носовими ходами. У відповідь на запалення слизова оболонка починає виробляти велику кількість слизу, який накопичується (а це ще й прекрасне середовище для зростання та розмноження патогенної флори) і не має виходу. Звідси й усі симптоми хронічного гаймориту.
Є низка факторів, які сприяють розвиток хвороби:
Інфекція може потрапляти в гайморову пазуху не тільки з порожнини носа. Це може статися й при запальних процесах у верхній щелепі та навіть після лікування зубів. Мікрофлора, яка знаходиться в роті, є надто агресивною для «жителів» верхньощелепної пазухи, що призводить до розвитку гаймориту.
Специфічні симптоми хронічного гаймориту найчастіше з’являються на тлі загальної слабкості, нездужання, підвищення температури, головного болю. До них відносяться:
Одним із важливих проявів хронічного гаймориту є біль у ділянці ураженої пазухи, який посилюється при нахилі тулуба або легкому постукуванні по кістці у її проєкції.1
Хронічний гайморит, симптоми якого рідко бувають незрозумілими, часто супроводжується частими епізодами застудних захворювань, почуттям втоми, зниженням продуктивності.
Інформацію з цієї статті не можна використовувати для самодіагностики та самолікування. Для встановлення правильного діагнозу та призначення лікування слід завжди звертатися до лікаря.
Лікування хронічного гаймориту мало чим відрізняється від терапії інших видів синуситу. Важливо санувати вогнище інфекції, щоб усунути запальний процес і нормальна здорова флора знову могла колонізувати гайморову пазуху. На стадії діагностики необхідно визначити збудника та його чутливість до лікарських засобів (у разі бактерій — до антибіотиків, при грибковому ураженні — до протигрибкових препаратів). Не варто розпочинати лікування без цього аналізу, тому що можна спровокувати розвиток стійкості.
Лікування нежитю не може обійтися без симптоматичної терапії, тому що вона допомагає зняти набряклість, відновити носове дихання, а отже, хоча б частково покращити якість життя. На швидкість одужання позитивно впливають фітопрепарати системної дії, які мають протинабрякову дію, відновлюють дренаж та вентиляцію приносових пазух, процеси самоочищення слизової верхніх дихальних шляхів. До таких належить Синупрет®, склад якого допомагає організму успішно справлятися із запальними агентами, прискорює імунну відповідь. При цьому рослинний комплекс підібраний таким чином, що має мінімальну кількість побічних ефектів, а значить, і протипоказань. Перед використанням краще проконсультуватися з лікарем, який допоможе підібрати правильне дозування та одну з 5 форм засобу.
Лікування гаймориту в дорослих може включати муколітики, препарати, які сприяють розрідженню вмісту гайморових пазух. Також успішно використовується хірургічне втручання, завдяки якому набагато легше промити порожнину та видалити її вміст. Пункція верхньощелепних пазух — процес хоч дієвий, але досить болісний, тому дітям проводять у крайніх випадках. Для дітей можна обійтися промиванням.
При хронічному гаймориті в дорослих хірургічне лікування допомагає позбавитися поліпів, які провокують розвиток захворювання. Лікарі можуть виправити криву перегородку, завдяки чому носове дихання приходить у норму.2
Прояви хронічного гаймориту досить специфічні, тому постановка діагнозу зазвичай не викликає сильних труднощів. Але для верифікації патологічного процесу потрібні:
Бактеріологічний посів із носа або верхньощелепної пазухи необхідний для призначення етіологічної терапії. Важливо пам’ятати, що він інформативний тільки в тому випадку, якщо зроблений до початку прийому антибактеріальних препаратів.
Діагностика хронічного гаймориту неможлива без рентгенографії чи комп’ютерної томографії. За допомогою останньої можна отримати більш інформативні дані не лише про рівень рідинного вмісту, а і про патологічний процес у кісткових структурах. Якщо лікар запідозрив появу ускладнень, він може призначити магнітно-резонансну томографію.
І найпередовішим інструментальним методом дослідження на сьогодні вважається відеоендоскопія. З її допомогою досвідчений лікар може дома визначити й кількість ексудату, і ступінь поширення патологічного процесу.3
Профілактика хронічного гаймориту залежить тільки від пацієнта. Якщо він у гострий період хвороби виконує всі вимоги лікаря, закінчує повний курс антибіотиків (а не кидає пити таблетки щойно стало легше) і для профілактики приймає рослинні препарати для зміцнення імунітету, то появи хронічного гаймориту можна уникнути. Своєчасне звернення за медичною допомогою за перших ознак простудних захворювань, які нерідко супроводжуються ринітом, теж належать до профілактичних методів.
Тож як захистити себе від хронічного гаймориту? Вчасно звертатися за допомогою, дотримуватися рекомендацій лікаря, пам’ятати про важливість ведення здорового способу життя. Правильне та різноманітне харчування, повноцінний сон у провітрюваному приміщенні, піші прогулянки та емоційний баланс дуже дарма недооцінюють!
1 Насиров В.А., Ізаєва Т.А., Ісламов І.М., Ісмаїлова А.А., Бєднякова Н.Н., Синусити. Клініка, діагностика та лікування, Бішкек, 2011, 175 с.
2 Оториноларингологія. Національне керівництво / гл. редактор чл. кор. РАМН В.Т. Пальчун. Вид-во "ГЕОТАР - Медіа".2008.
3 Насиров В.А., Ізаєва Т.А., Ісламов І.М., Дикамбаєва М.К., Бєднякова Н.Н., Ендоскопічна внутрішньоносова діагностика і лікування дакріоциститу, Бішкек, 2008, 168 с.